Євгене Дмитровичу, в першій частині нашого інтерв’ю Ви говорили про те, що внаслідок дії виборчого закону, який передбачає вибори за закритими виборчими списками місцеві ради фактично перетворилися на організовані злочинні угрупування, які цікавляться тільки розподілом у своїх приватних інтересах майна, землі і бюджету територіальних громад. Але ж Ви були народним депутатом України, коли приймався такий виборчий закон. Отже, несете відповідальність за наслідки…
Жовтяк Євген Дмитрович: Я не тільки передбачав саме такі наслідки виборів за закритими виборчими списками партій і застерігав від прийняття такого виборчого закону своїх колег по парламенту, але й вніс до Верховної Ради України альтернативний проект Виборчого Кодексу, за яким не партійні боси, а виборці формували б остаточний список депутатів як місцевих рад, так і Верховної Ради України. На жаль, моя пропозиція не була підтримана більшістю Верховної Ради… Той закон, який прийняла Верховна Рада, вважався панацеєю від купівлі мажоритарних виборчих округів «за продуктові набори для малозабезпечених виборців”. І така купівля справді була масовим явищем.
Але ж Ви тричі вигравали на одному і тому ж мажоритарному виборчому виборчому окрузі, не роздаючи пайків…
Жовтяк Євген Дмитрович: Ваша правда. Але правда також і в тому, що з кожними виборами виборчих округів, що голосували за програму і особистість кандидата у депутати, а не за продпайки чи гроші, ставало все менше. Все більше до Верховної Ради проходило мажоритарників, які ніколи, ні до виборів, ні після виборів жодного разу не були на ”своєму” окрузі. Просто передали туди мішок грошей, натомість отримавши ”вираз народної довіри” у вигляді депутатського мандата.
Мені просто повезло із виборцями – жоден з таких покупців мандатів не ризикнув приїхати зі своїм мішком грошей на Ірпінсько-Києво-Святошинський виборчий округ і спробувати собі їх купити. Більше того, за три скликання я не записав у свою виборчу програму кандидата у народні депутати жодної обіцянки вирішити якусь місцеву проблему , бо це не входить до повноважень народного депутата. І я вдячний своїм виборцям за розуміння того, які питання входять до компетенції народного депутата, а які – до компетенції міського голови чи голови райдержадміністрації.
То Ви й не займалися проблемами своїх виборців?
Жовтяк Євген Дмитрович: Навпаки. Жоден народний депутат не провів більше особистих прийомів виборців і не вирішив більше питань ніж я. Правда, багато проблем, з якими приходили люди, але вирішення яких є виключною компетенцією міських і сільських голів, так і не були ними вирішені. На жаль, народний депутат не має повноважень поміняти некомпетентного міського голову на компетентного. Це можуть зробити лише самі виборці на чергових, або позачергових виборах. Але я, як народний депутат, займався не лише проблемами окремих виборців, але й питаннями всієї спільноти. Наприклад, весною 1998 року, я, будучи заступником голови бюджетного комітету Верховної Ради України, подав, розроблений мною, проект Закону України ”Про бюджетну систему України”. Запропонована мною в цьому законопроекті концепція бюджетної реформи лягла в основу Бюджетного Кодексу, розробленого бюджетним комітетом. В рік, коли Бюджетний Кодекс вступив у силу, бюджети Ірпеня і Києво-Святошинського виросли на 30% і всі подальші роки вже не зменшувалися. Це конкретні десятки мільйонів гривень, які я, народний депутат України Євген Жовтяк приніс своїм виборцям. Це документальний факт, який можуть первірити всі бажаючі. Якщо виборці Ірпеня чи Києво-Святошинського району цього радикального збільшення бюджету не відчули у вигляді покращення тих послуг, які повинна їм надавати міська чи районна влада, це є підставою задуматися про компетентність тодішнього керівництва міста чи району. А за одне і перевірити, чи не балотуються вони кудись знову.
Інший приклад. Ви знайдете не багато депутатів, які добивалися того, щоб щороку у Державному Бюджеті України на об’єкти на їхньому виборчому окрузі за їхньою пропозицією виділялося десь мільйон гривень. Зокрема, це школи в Києво-Святошинському районі та поліклініка в Ірпені. Сьогодні один дрібний шахрай в Ірпені розказує, що поліклініка на 90% збудована завдяки йому і називає різні міфічні прізвища посадовців, які ”давали” гроші на цю поліклініку. А істину легко перевірити. І вона полягає в тому, що з 1998 до 2005 року (час, коли я був народним депутатом від Ірпеня) з Державного Бюджету України на будівництво Ірпінської поліклініки не надходило інших коштів, окрім тих, які за моєю письмовою пропозицією затвердила Верховна Рада України. Всі ці роки проект бюджету, який надходив до Верховної Ради України від Кабінету міністрів України витрат на таке будівництво не пропонував. Отже, жоден чиновник не причетний до того, що такі витрати, після розгляду моїх пропозицій до проекту Державного бюджету України, там з’являлись і ставали Законом. Як ці кошти потім були використані місцевими шахраями хай ірпінчани судять самі. Фактом є лише те, що поліклініка не працює до цього часу. Хоча за ці роки у територіальної громади Ірпеня вкрадено сотні гектарів землі і лісу. Продаж лише одного гектара з аукціону дозволяв збудувати і обладнати ще одну таку поліклініку (А сто гектарів дали б громаді сто таких об’єктів!). Це до питання, чи треба громаді чесну і дієву владу.
Але для того, щоб місто розвивалося, треба, щоб влада не лише не крала, але й уміла щось робити.
А як ви ставитеся до ідеї винесення обласних установ з міста Києва і створення обласного центру на території Київської області? Серед міст-претендентів на те, щоб стати обласним центром називають і Ірпінь, від якого Вас двічі обирали народним депутатом України
Жовтяк Євген Дмитрович: Обласний центр Київщині справді потрібний. Така необхідність випливає з положень Конституції України, яка чітко розмежовує Київ і Київську область дві різні адміністративно-територіальні одиниці. Перебування адміністративних органів однієї адмінтеродиниці на території іншої суперечить Конституції і створює багато непорозумінь. Та найголовнішим є те, що таке перебування створює ду4же багато незручностей для жителів Київщини. Адже різні організації і установи Київської області знаходяться в різних частинах міста – і на Оболоні, і на Куренівці, і на Лук’янівці, і на Хрещатику, і на Печерську, і на Подолі, і на лівому березі. Житель Київщини, якому треба за один день відвідати кілька обласних установ просто фізично не зможе цього зробити. Отже змушений буде не один день долати багатокілометрові відстані, щоб вирішити якісь питання. У 2005-2006 роках, коли я працював головою Київської облдержадміністрації, ми пов’язували вирішення питання створення обласного центру Київщини з будівництвом нової окружної дороги. За рік роботи ми зосередили в своїх руках ресурсів вартістю понад 20 мільярдів доларів. І чітко уявляли собі як ці ресурси області примножити. Отже у планах було і будівництво дороги. і мостів через Дніпро, і обласного центру в місці, яке було б найзручнішим для всіх жителів Київщини. Все робилося для того, щоб ці будівництва приносили бюджету Київщини нові доходи.
Для прикладу, нова окружна дорога мала пройти по місцях, де земля ще здебільшого перебувала у державній чи комунальній власності. Отже, продаж з аукціонів прилеглої до дороги землі під будівництво заправок, станцій технічного обслуговування автомобілів, підприємств, складів, придорожніх магазинів, ресторанів, готелів мав принести бюджету розвитку області чималі додаткові доходи. Після мого незаконного звільнення нове керівництво області під гучну рекламу про наміри будувати окружну дорогу роздало у приватні руки ці землі. І тепер держава має викуповувати ці приватні землі, щоб розпочати будівництво дороги. А це мільярди додаткових витрат для бюджету. А ми ж планували, що це будівництво принесе громаді області лише додаткові доходи.
На жаль, на сьогодні ресурси вартістю понад 20 мільярдів доларів розкрадені. Тому для Київської області і будівництво дороги і створення обласного центру на сьогодні є нереальним.
Що ж стосується Ірпеня, як міста-кандидата на те, щоб стати обласним центром, то як варіант, таку пропозицію можна розглядати. Але подібне рішення має ухвалюватися з широким громадським обговоренням і за результатами місцевого референдуму. Перенесенню обласних установ до Ірпеня має передувати повна реконструкція всієї інфраструктури міста (тут я маю на увазі місто обласного значення Ірпінь, до складу якого входять селища Ворзель, Гостомель, Коцюбинське) – заміна аварійних тепломереж та каналізації, забезпечення жителів якісною питною водою, капітальний ремонт існуючих і будівництво нових доріг, вирішення житлових проблем жителів міста, будівництво шкіл, лікарень, дитячих садків, тощо. Якщо така “плата” буде запропонована жителям міста, я думаю, що на референдумі вони мали б підтримати ідею стати обласним центром. Якщо ж на аварійну інфраструктуру міста будуть намагатися “повісити” десятки нових об’єктів, це може призвести до того, що додаткові незручності для жителів (частіші пориви трубопроводів, транспортні затори, перенагрузка шкіл, лікарень) будуть переважати безсумнівні плюси обласного центру (додаткові робочі місця, зростання доходів бюджету і т.п.).
А як Ви ставитесь до ідеї П. Мельника про позбавлення міста Буча статусу міста, позбавлення селищ Ворзель, Гостомель, Коцюбинське статусу селищ та включення їх до складу міста Ірпеня, як частини його території?
Жовтяк Євген Дмитрович: Я вважаю, що внісши такий проект до Верховної Ради України Петро Володимирович продемонстрував не лише своє зневажливе ставлення до громад Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля, Коцюбинського, а й повне незнання українського законодавства і Європейської Хартії місцевого самоврядування. Згідно з цивілізованими нормами, які гарантують права місцевого самоврядування, жоден чиновник чи депутат не має права вирішувати подібні питання за спиною територіальної громади. Маєш ідеї – іди до людей і пояснюй, яке покращення їхнього життя принесуть твої ідеї. І тільки після того, як на референдумі жителі Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля, Коцюбинського(кожна громада окремо!) підтримають твою ідею – маєш право вносити пропозицію до Верховної Ради чи Кабінету міністрів України.
І все таки, Євгене Дмитровичу, чому так погано працює влада і в центрі і на місцях? Вони що, зовсім не вміють працювати?
Жовтяк Євген Дмитрович: Навпаки, вони працюють наполегливо і дуже ефективно. Питання лише у спрямованості цієї роботи. А вона спрямована виключно на власні кишені. До влади, за рідкими винятками, на всіх рівнях прийшли пройдисвіти, які розглядають посаду чи депутатський мандат виключно як джерело особистого чи кланового збагачення. За останні роки майже вся земля і майно як загальнодержавної власності, так і власності територіальних громад перейшли у приватні руки, а до бюджетів від цих операцій нічого не потрапило. А що робиться з бюджетами. В останні роки правління Кучми “відкати” при закупівлі товарів робіт послуг за бюджетні гроші досягли 30-40 відсотків. Тобто, вибирався не той постачальник, чи виконавець робіт який запропонує найкращі товари, роботи, послуги за найнижчою ціною, а той, який незалежно від ціни, був готовий “принести в торбі” розпоряднику бюджетних коштів 30-40 відсотків від ціни товару ще до отримання плати з бюджету. Переміщення Київщини за один рік у 2005-2006 рр. з 9 на 1 місце серед областей України за показниками соціально-економічного розвитку при моєму керівництві ОДА завдячує в тому числі тому, що ми краще ніж інші області викорінювали явище “відкатів” з бюджетної сфери нашої області. У 2009 році уряд Юлії Тимошенко і БЮТівська більшість у місцевих радах Київщини довели розмір “відкатів” до 50 відсотків. Здавалося б далі нікуди! Але підприємці, яким доводилося звертатися до влади з пропозицією постачання товарів, робіт, послуг кажуть що сьогодні “відкати” злетіли до 70%. Це означає що лише 30% зароблених важкою працею українським народом і сплачених у вигляді податків коштів потрапляє їм назад у вигляді послуг, які надає їм держава та місцеве самоврядування, а 70% незаконно потрапляє до кишень чиновників, міських голів і депутатів.
А як побороти це явище?
Жовтяк Євген Дмитрович: Лишень обравши до влади чесних людей. Наші люди повинні нарешті зрозуміти, що людина, яка крала раніше вже ніколи не перестане красти. І не має значення, розпочинала вона красти з шапок чи з газових мільярдів. Їхня сутність однакова. Просто у них були різні стартові можливості.
Отже на виборах треба обирати не тих хто за крадені гроші виготовив найкращу рекламу, а тих, кого знаєте по їхніх добрих справах, зрештою, тих хто все життя прожив поряд з вами і ніколи не крав.
Ви справді вірите в те, що корупцію і казнокрадство можна подолати?
Жовтяк Євген Дмитрович: Я точно знаю, що корупцію і казнокрадство можна звести практично до нуля. Але не тими методами, що застосовуються сьогодні. Справа в тому, що існує такий парадокс – суспільство в цілому, як єдиний організм, корупцію однозначно засуджує. Але це суспільство складається з трьох видів індивідуумів: 1) тих, хто ніколи, за жодних обставин, навіть при найсприятливіших умовах, не вкраде і не візьме хабара; 2) тих, хто при сприятливих умовах візьме, але йому ще довго буде по-справжньому соромно; 3) тих, що візьмуть завжди, при найменшій можливості.
При цьому індивідууми з першої групи переконані, що більшість людей такі ж чесні, як і вони. Тому щиро дивуються – чому ті, що при владі, досі не здолали корупцію, замінивши окремих злісних корупціонерів на людей чесних.
Індивідууми з другої групи вважають, що соромно всім, хто краде або бере хабарі, отже боротися з цим явищем треба, широко висвітлюючи кожний факт казнокрадства чи корупції.
І, нарешті, індивідууми з третьої групи вважають, що крадуть і беруть хабарі всі – а перші та другі лише прикидаються чесними або сором’язливими.
На жаль, співвідношення цих трьох груп у сьогоднішній владі не на користь чесних чи сором’язливих. Адже, якщо хтось чесно каже, що він ніколи не брав, це ще не показник того, що він належить до групи чесних. Можливо, причина лише в тому, що не давали, або не було можливості. Існування цих груп – факт незаперечний.
А тепер скажіть, чи можна подолати корупцію в якомусь конкретному районі, якщо так збіглося, що голова адміністрації, голова суду і прокурор району є представниками третьої групи, а раніше не крали, бо не було можливості? Навіть, якщо всі інші жителі району, включно з начальниками міліції і служби безпеки, люди чесні? Отож…
Звідси висновок, що боротися з корупцією і казнокрадством, cпираючись на окремих індивідуумів, можна і треба, але подолати її лише такими методами неможливо. Треба опиратися на все суспільство, яке, як організм, засуджує це явище. Головний метод – введення прозорих процедур, які не допускають вибору для чиновника: або так, або так.
Якщо, для прикладу, у Земельному Кодексі буде можливість передавати землю під комерційне використання або через аукціон, або за красиві очі – аукціонів ніколи не буде. Прихильники аукціонів будуть просто витіснені із влади як чужорідне тіло. Моє незаконне звільнення – яскраве підтвердження цього.
За матеріалами - персонального сайту Жовтяка Євгена Дмитровича.
суботу, 25 вересня 2010 р.
четвер, 9 вересня 2010 р.
ЄВГЕН ЖОВТЯК: “Більшість жителів Київщини поділяє наші погляди,але поки що голосує за олігархів“.
Євген Дмитрович у червні цього року Вас обрали головою Київської обласної організації політичної партії “За Україну!”. Чи буде ваша партія брати участь у місцевих виборах на Київщині у жовтні?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Мушу сказати, що недавно прийнятий Верховною Радою України і підписаний Президентом України Закон про місцеві вибори придуманий виключно для того, щоб усунути від виборчого процесу саме такі партії, як партія “За Україну!”. Після прийняття цього закону наша партія була штучно усунута від підготовки до виборів у 27 з 37 районів і міст обласного значення. Поправками до Закону від 30 серпня 2010 р. ця дискримінаційна норма із Закону вилучена. Але за час, що залишився, до виборів підготуватися належним чином вже неможливо. Такі шахрайські дії правлячої коаліції зробили їм (Партії Регіонів, Компартії, Народній партії України) суттєві стартові переваги на виборах. Та не дивлячись на нерівні умови щодо участі у виборчому процесі, наша партія все ж візьме участь у цих виборах.
Як Ви оцінюєте шанси партії “За Україну!” на місцевих виборах на Київщині?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Я переконаний, що більшість жителів Київщини поділяє наші погляди і підтримує ту життєву позицію, яку займають члени нашої партії в усіх принципових питаннях, які стосуються життя України, Київщини, районів, міст і сіл нашої області. Тому я переконаний, що партія “За Україну!” в перспективі матиме переконливу більшість в усіх місцевих радах Київщини.
Що ж стосується конкретних виборів 31 жовтня 2010 року, то ми як новостворена партія, на жаль, не встигнемо донести нашу програму до всіх виборців Київщини, а також, в силу недемократичних положень виборчого закону, не матимемо достатнього представництва у виборчих комісіях, щоб гарантувати, що наші голоси не будуть вкрадені владною коаліцією (партія регіонів, комуністи, блок Литвина) при підрахунку голосів. Адже, згідно з цим виборчим законом, ці три сили матимуть більшість в усіх територіальних виборчих комісіях.
Єдина мета таких нововведень виборчого закону – створення сприятливих умов для фальсифікацій при підрахунку голосів на користь правлячої коаліції.
Чому Ви кажете, що не встигнете донести програму партії до виборців?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Річ у тому, що партія “За Україну!” принципово відрізняється від інших зареєстрованих в Україні партій тим, що є об’єднанням людей, які сповідують певні політичні погляди на те, якою має бути наша держава, як має розвиватися місцеве самоврядування, як мають розвиватися регіони, в тому числі і Київщина.
Ми не “проект” якогось олігарха чи кримінального клану, які пограбували Україну і через свої кишенькові партії ведуть боротьбу за владу, щоб продовжувати грабіж. Ми об’єднання однодумців, які переймаються горем і стражданнями наших людей. І ми знаємо, як зробити життя українців кращим. У цьому наша сила, яка гарантує перемогу у майбутньому.
Але сьогодні в Україні панують виборчі технології олігархічних кланів, які вкладають мільярди у свою рекламу, яка з них, рейдерів, рекетирів і убивць, раз на п’ять років робить білих і пухнастих “меценатів”.
Та все ж партія “За Україну!” візьме участь у цих виборах, щоб запропонувати виборцям кращу долю, ніж життя під регіонально-бютівською коаліцією.
Чому Ви кажете про регіонально-бютівську коаліцію, адже Партія регіонів при владі, а БЮТ в опозиції?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Теоретично, десь у партійних газетах і в головах непоінформованих виборців “Батьківщина” і БЮТ, можливо, і в опозиції, але тільки не у владі на території Київської області! Нагадаю, що на виборах 2006 року БЮТ отримав більшість у Київській обласній раді, а також більшості районних та міських рад Київщини. Особливістю того списку БЮТ, за який так запально агітувала сама Юлія Володимирівна, було те, що він лише на третину складався із людей, яких умовно можна назвати ідейними БЮТівцями (членами партії “Батьківщина”) . На дві ж третини до цього списку за гроші були включені “бізнесмени” з явними кримінальними схильностями. За чотири роки, що минули відтоді, ця БЮТівська більшість у тісній співпраці з тодішнім губернатором В. Ульянченко розтягнули по приватних кишенях майже всю землю, ліси, майно та бюджет територіальної громади Київщини.
Всі чотири роки губернатор В. Ульянченко і БЮТівська більшість демонстрували повне взаєморозуміння, не дивлячись на відверту ворожнечу між В. Ющенком і Ю. Тимошенко.
Ця “плідна” співпраця призвела до закономірного результату – за чотири роки Київщина опустилася з 1-го на 22-ге місце серед областей України за показниками соціально-економічного розвитку!
Але, як тільки за результатами президентських виборів до керівництва Київщиною прийшов губернатор-регіонал, більшість БЮТівської фракції невідкладно утворила нову регіонально-БЮТівську більшість з тією ж метою, що і попередня чисто-БЮТівська більшість – безкоштовне (для бюджету) переведення землі, лісів і майна територіальної громади Київщини та бюджетних коштів у приватні кишені.
Але ж Юлія Володимирівна заявила про “нещадне оновлення” партійних кадрів…
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Це “оновлення” має доволі специфічний присмак – Ю. Тимошенко виганяє із партії тих, хто більше 10 років підтримував її. Натомість перевага при “оновленні” віддається “грошовим мішкам”.
А хіба список партії Регіонів буде кращий?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Він буде таким самим. Адже “партії” Регіонів і “Батьківщина” (БЮТ) – сіамські близнюки, які один без одного не можуть ступити й кроку – коли один з них отримує владу, інший імітує опозицію. На 90% списки і однієї, і іншої “політсили” будуть складатися з “бізнес-партнерів”. Якщо власника якоїсь “фірми” ви побачите у списку Регіонів, шукайте його співвласника, виконавчого директора або родича у списку “Батьківщини”.
Великі “фірми” намагатимуться провести до обласної ради у списках різних партій більше половини депутатів. Звісно, тут не йдеться про легальний бізнес. Але якщо “бізнесмен” – відомий в якомусь регіоні рейдер, рекетир, горілчаний магнат і “експортер” повітря, чому б не спробувати? Адже за “експорт” повітря він отримав з Державного Бюджету України сотні мільйонів гривень незаконного “відшкодування податку на додану вартість”. Партійні списки коштують менше.
А яка ситуація у містах, адже там, особливо у містах обласного значення, вплив губернатора дещо менший?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Якби насправді ці люди (депутати місцевих рад та сільські, селищні, міські голови) думали про інтереси територіальної громади, яка їх обирала, то жоден губернатор не зміг би їм перешкодити працювати на благо людей. На жаль, коли всі прохідні місця в партійних списках “рейтингових” партій і блоків на виборах 2006 року були продані тим, хто був готовий заплатити більше, ми й отримали не ради, а фактично організовані злочинні угрупування. Сьогодні ж, напередодні чергових місцевих виборів, криміналітет з грішми знову зайняв чергу до партійних босів “рейтингових” партій. І ті знову їм не зможуть відмовити, адже це і є справжньою метою їхньої партійної активності. Різниця лише у тому, що місць у списках менше, ніж представників криміналітету, які “хочуть послужити народу”. Декому з них вдасться купивши лише висунення від партії на мажоритарку замість “теплого місця” у прохідній частині партійного списку. Тому перед виборами ми побачимо сплеск “благодійної” активності кандидатів-мажоритарників не лише у вигляді безкоштовних продуктових наборів, але й у вигляді відремонтованих під’їздів та дахів будинків, тротуарів, скверів, дитячих майданчиків…
А що в цьому поганого? Хай собі ремонтують. Хоч частину вкраденого повернуть громаді.
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Це лише на перший погляд виглядає як благодійність. Насправді ще не було жодного випадку, щоб кандидат, який “потратився” під час виборів на “благодійність”, ставши депутатом, не “повісив” ці витрати на бюджет міста, району, області чи держави. В залежності від ради, до якої він балотувався. Але кошториси цих витрат в десятки разів перевищують реальну собівартість зробленого. Отже, насправді ці кандидати не витрачаються на виборчу кампанію, а заробляють на ній. Їхня сьогоднішня “благодійність” обернеться невідремонтованими дорогами, тепломережами, під’їздами, дахами, дитячими майданчиками у наступні 5 років їх депутатства.
Тому значно дешевше для громади обрати собі чесних депутатів з-поміж людей з доброю репутацією, ніж голосувати за рейдерів і рекетирів, які раптом стали “благодійниками”. Якщо більшість у радах отримають чесні кандидати – лише за рахунок того, що вони не дадуть розкрадати бюджет, всі дороги, будинки , дахи, дитячі майданчики будуть відремонтовані. Така можливість є як у бюджету Київської області, так і в бюджетах більшості міст і сіл Київщини. Потрібна лише одна умова – перестати красти.
Але ж усі посадовці в один голос твердять, що коштів у бюджетах ні на що не вистачає…
ЄВГЕН ЖОВТЯК: А я й кажу, щоб коштів вистачало, треба перестати красти. А оскільки сьогоднішня влада є владою клептоманів, вони не зможуть перестати красти (ред.: клептоманія – психічне захворювання. Хворі на клептоманію отримують задоволення від заволодіння чужим майном. Для клептоманів важлива не кількість “здобутого” чужого майна, а те, щоб цей процес “здобування” не переривався).
Кошти ж насправді у буквальному сенсі лежать під ногами. Як приклад наведу те, що робилося мною як головою Київської обласної державної адміністрації, для наповнення обласного бюджету у 2005 – 2006 роках. Саме ці заходи призвели до того, що Київська область, яка за підсумками 2004 року була на 9 місці серед областей України за показниками соціально-економічного розвитку, у березні 2006 року вже була на 1 місці (за 14 місяців моєї роботи на посаді голови Київської обласної державної адміністрації!). Нагадаю, що за 4 роки після мого звільнення область скотилася на 22 місце!
За рахунок чого нам вдалося за рік так кардинально змінити ситуацію, що область із “середнячків” перемістилася на перше місце? Насамперед, ми проаналізували витрати, і з’ясували, що товари, роботи, послуги за бюджетні гроші закуповувались за суттєво завищеними цінами. Якщо за ті ж гроші закупити для лікарень більше ліків і проконтролювати, щоб вони потрапили до хворих, це не може не вплинути на показники охорони здоров’я, за якими Кабмін порівнює області.
Є дуже багато способів, як збільшити доходи міського, районного чи обласного бюджету. Деякі з них потребують значних зусиль і часу. А деякі лише однієї умови – щоб депутатська більшість рад, мери і голови державних адміністрацій не були клептоманами. Сьогодні у комунальній чи державній власності практично не залишилося землі. Особливо у районах і містах, що межують з Києвом. На багатьох ділянках уже зведені супермаркети, розважальні комплекси, склади і навіть виробничі підприємства. Але якщо ви поцікавитесь, чи отримали ці підприємства землю напряму від держави або міської (сільської) ради, то у більшості випадків з’ясується, що між владою і бізнесом був посередник. Як правило, земля виділялася не тим, хто мав гроші і бажання щось збудувати, а ”фірмі”, що зареєстрована на підставних осіб ( студентів, що за сто гривень дали ”покористуватися” своїм паспортом, бомжів, а то й померлих осіб). Коли я кажу про продаж з аукціонів землі, я маю на увазі землю під будівництво. Земля сільгоспризначення – тема іншої дискусії. Ввесь реальний бізнес, якому земля потрібна була для будівництва, влада поставила в умови, коли ні отримати у користування, ні придбати у власність від держави чи територіальної громади землю неможливо. Зате можна купити підставну фірму із землею! За ринковою ціною! То чому влада не хоче за цією ж ціною продавати з аукціонів землю справжнім підприємствам? А гроші спрямовувати до бюджету. І будувати дороги, тротуари, соціальне житло, реально забезпечувати безоплатну охорону здоров’я, освіту. Єдине пояснення цього явища – у владі на всіх рівнях і місцевому самоврядуванні бал правлять корупціонери. Адже Земельний Кодекс передбачає два способи переходу землі із державної (комунальної) власності у приватну – або продаж через земельний аукціон земельної ділянки з конкретним цільовим призначенням (будівництво заводу, супермаркету, аквапарку і т.п.), що визначене Генеральним планом розвитку міста, району, області, тому, хто заплатить до відповідного бюджету найвищу ціну , або виділення в довгострокову оренду з подальшим викупом за смішною ”оціночною” вартістю. Сьогоднішнім мерам, головам адміністрацій і депутатським більшостям до вподоби другий спосіб. Єдиний в Україні земельний аукціон, що коли-небудь був проведений районною чи обласною адміністрацією був проведений у грудні 2005 року, коли я очолював Київську ОДА. Ми готували до аукціонів землю, що була незаконно виділена попередньою адміністрацією, і поверталася нами у державну власність. Загалом це було понад 12 тисяч гектарів землі. Ринкова вартість цієї землі на той час перевищувала 20 мільярдів доларів. Сума більша, ніж позичила у Міжнародного Валютного Фонду у минулому році Ю. Тимошенко та домовився позичити у цьому році В. Янукович. Різниця в тому, що позики МВФ доведеться повертати з відсотками, а ці гроші лежали ”під ногами”.
Але вони “пролежали” недовго – сьогодні область залишилася практично без землі. Так ”попрацювали” БЮТівська більшість облради та губернатор В. Ульянченко. Наслідок їхньої роботи – 22 місце області і відсутність перспективи для розвитку. Якби ж ця земля (12 тисяч гектарів!) була виставлена на аукціони, а не віддана ”потрібним людям” ”за так”, область могла за ці гроші збудувати не лише нову кільцеву дорогу, але й здійснити всі життєво необхідні будівництва, такі, як кардіохірургічний центр, через відсутність якого в області помирають люди, яких можна було б не лише врятувати, але й повернути до активного життя. Я навів приклад лише із землею, щодо якої рішення продати чи ”віддати безкоштовно” залежало від губернатора і БЮТівської більшості в облраді. А тисячі гектарів, що віддані ”за красиві очі” БЮТівськими більшостями райрад та головами райдержадміністрацій! А сотні гектарів, що пішли ”наліво” в таких містах, як Ірпінь, Васильків та більшості міст і сіл, що розташовані поблизу столиці! Внаслідок того, що замість проведення земельних аукціонів землю роздавали безкоштовно, місцеві бюджети розвитку Київщини в сумі втратили близько трильйона гривень (сто мільярдів євро). Якби ці гроші надійшли до бюджетів і були з розумом витрачені, ми б не впізнали своєї області, наших міст і сіл! А так ці гроші потрапили до кишень і на закордонні рахунки мародерів, що пройшли до влади у списках ”білих і пухнастих”.
За матеріалами - персонального сайту Жовтяка Євгена Дмитровича.
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Мушу сказати, що недавно прийнятий Верховною Радою України і підписаний Президентом України Закон про місцеві вибори придуманий виключно для того, щоб усунути від виборчого процесу саме такі партії, як партія “За Україну!”. Після прийняття цього закону наша партія була штучно усунута від підготовки до виборів у 27 з 37 районів і міст обласного значення. Поправками до Закону від 30 серпня 2010 р. ця дискримінаційна норма із Закону вилучена. Але за час, що залишився, до виборів підготуватися належним чином вже неможливо. Такі шахрайські дії правлячої коаліції зробили їм (Партії Регіонів, Компартії, Народній партії України) суттєві стартові переваги на виборах. Та не дивлячись на нерівні умови щодо участі у виборчому процесі, наша партія все ж візьме участь у цих виборах.
Як Ви оцінюєте шанси партії “За Україну!” на місцевих виборах на Київщині?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Я переконаний, що більшість жителів Київщини поділяє наші погляди і підтримує ту життєву позицію, яку займають члени нашої партії в усіх принципових питаннях, які стосуються життя України, Київщини, районів, міст і сіл нашої області. Тому я переконаний, що партія “За Україну!” в перспективі матиме переконливу більшість в усіх місцевих радах Київщини.
Що ж стосується конкретних виборів 31 жовтня 2010 року, то ми як новостворена партія, на жаль, не встигнемо донести нашу програму до всіх виборців Київщини, а також, в силу недемократичних положень виборчого закону, не матимемо достатнього представництва у виборчих комісіях, щоб гарантувати, що наші голоси не будуть вкрадені владною коаліцією (партія регіонів, комуністи, блок Литвина) при підрахунку голосів. Адже, згідно з цим виборчим законом, ці три сили матимуть більшість в усіх територіальних виборчих комісіях.
Єдина мета таких нововведень виборчого закону – створення сприятливих умов для фальсифікацій при підрахунку голосів на користь правлячої коаліції.
Чому Ви кажете, що не встигнете донести програму партії до виборців?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Річ у тому, що партія “За Україну!” принципово відрізняється від інших зареєстрованих в Україні партій тим, що є об’єднанням людей, які сповідують певні політичні погляди на те, якою має бути наша держава, як має розвиватися місцеве самоврядування, як мають розвиватися регіони, в тому числі і Київщина.
Ми не “проект” якогось олігарха чи кримінального клану, які пограбували Україну і через свої кишенькові партії ведуть боротьбу за владу, щоб продовжувати грабіж. Ми об’єднання однодумців, які переймаються горем і стражданнями наших людей. І ми знаємо, як зробити життя українців кращим. У цьому наша сила, яка гарантує перемогу у майбутньому.
Але сьогодні в Україні панують виборчі технології олігархічних кланів, які вкладають мільярди у свою рекламу, яка з них, рейдерів, рекетирів і убивць, раз на п’ять років робить білих і пухнастих “меценатів”.
Та все ж партія “За Україну!” візьме участь у цих виборах, щоб запропонувати виборцям кращу долю, ніж життя під регіонально-бютівською коаліцією.
Чому Ви кажете про регіонально-бютівську коаліцію, адже Партія регіонів при владі, а БЮТ в опозиції?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Теоретично, десь у партійних газетах і в головах непоінформованих виборців “Батьківщина” і БЮТ, можливо, і в опозиції, але тільки не у владі на території Київської області! Нагадаю, що на виборах 2006 року БЮТ отримав більшість у Київській обласній раді, а також більшості районних та міських рад Київщини. Особливістю того списку БЮТ, за який так запально агітувала сама Юлія Володимирівна, було те, що він лише на третину складався із людей, яких умовно можна назвати ідейними БЮТівцями (членами партії “Батьківщина”) . На дві ж третини до цього списку за гроші були включені “бізнесмени” з явними кримінальними схильностями. За чотири роки, що минули відтоді, ця БЮТівська більшість у тісній співпраці з тодішнім губернатором В. Ульянченко розтягнули по приватних кишенях майже всю землю, ліси, майно та бюджет територіальної громади Київщини.
Всі чотири роки губернатор В. Ульянченко і БЮТівська більшість демонстрували повне взаєморозуміння, не дивлячись на відверту ворожнечу між В. Ющенком і Ю. Тимошенко.
Ця “плідна” співпраця призвела до закономірного результату – за чотири роки Київщина опустилася з 1-го на 22-ге місце серед областей України за показниками соціально-економічного розвитку!
Але, як тільки за результатами президентських виборів до керівництва Київщиною прийшов губернатор-регіонал, більшість БЮТівської фракції невідкладно утворила нову регіонально-БЮТівську більшість з тією ж метою, що і попередня чисто-БЮТівська більшість – безкоштовне (для бюджету) переведення землі, лісів і майна територіальної громади Київщини та бюджетних коштів у приватні кишені.
Але ж Юлія Володимирівна заявила про “нещадне оновлення” партійних кадрів…
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Це “оновлення” має доволі специфічний присмак – Ю. Тимошенко виганяє із партії тих, хто більше 10 років підтримував її. Натомість перевага при “оновленні” віддається “грошовим мішкам”.
А хіба список партії Регіонів буде кращий?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Він буде таким самим. Адже “партії” Регіонів і “Батьківщина” (БЮТ) – сіамські близнюки, які один без одного не можуть ступити й кроку – коли один з них отримує владу, інший імітує опозицію. На 90% списки і однієї, і іншої “політсили” будуть складатися з “бізнес-партнерів”. Якщо власника якоїсь “фірми” ви побачите у списку Регіонів, шукайте його співвласника, виконавчого директора або родича у списку “Батьківщини”.
Великі “фірми” намагатимуться провести до обласної ради у списках різних партій більше половини депутатів. Звісно, тут не йдеться про легальний бізнес. Але якщо “бізнесмен” – відомий в якомусь регіоні рейдер, рекетир, горілчаний магнат і “експортер” повітря, чому б не спробувати? Адже за “експорт” повітря він отримав з Державного Бюджету України сотні мільйонів гривень незаконного “відшкодування податку на додану вартість”. Партійні списки коштують менше.
А яка ситуація у містах, адже там, особливо у містах обласного значення, вплив губернатора дещо менший?
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Якби насправді ці люди (депутати місцевих рад та сільські, селищні, міські голови) думали про інтереси територіальної громади, яка їх обирала, то жоден губернатор не зміг би їм перешкодити працювати на благо людей. На жаль, коли всі прохідні місця в партійних списках “рейтингових” партій і блоків на виборах 2006 року були продані тим, хто був готовий заплатити більше, ми й отримали не ради, а фактично організовані злочинні угрупування. Сьогодні ж, напередодні чергових місцевих виборів, криміналітет з грішми знову зайняв чергу до партійних босів “рейтингових” партій. І ті знову їм не зможуть відмовити, адже це і є справжньою метою їхньої партійної активності. Різниця лише у тому, що місць у списках менше, ніж представників криміналітету, які “хочуть послужити народу”. Декому з них вдасться купивши лише висунення від партії на мажоритарку замість “теплого місця” у прохідній частині партійного списку. Тому перед виборами ми побачимо сплеск “благодійної” активності кандидатів-мажоритарників не лише у вигляді безкоштовних продуктових наборів, але й у вигляді відремонтованих під’їздів та дахів будинків, тротуарів, скверів, дитячих майданчиків…
А що в цьому поганого? Хай собі ремонтують. Хоч частину вкраденого повернуть громаді.
ЄВГЕН ЖОВТЯК: Це лише на перший погляд виглядає як благодійність. Насправді ще не було жодного випадку, щоб кандидат, який “потратився” під час виборів на “благодійність”, ставши депутатом, не “повісив” ці витрати на бюджет міста, району, області чи держави. В залежності від ради, до якої він балотувався. Але кошториси цих витрат в десятки разів перевищують реальну собівартість зробленого. Отже, насправді ці кандидати не витрачаються на виборчу кампанію, а заробляють на ній. Їхня сьогоднішня “благодійність” обернеться невідремонтованими дорогами, тепломережами, під’їздами, дахами, дитячими майданчиками у наступні 5 років їх депутатства.
Тому значно дешевше для громади обрати собі чесних депутатів з-поміж людей з доброю репутацією, ніж голосувати за рейдерів і рекетирів, які раптом стали “благодійниками”. Якщо більшість у радах отримають чесні кандидати – лише за рахунок того, що вони не дадуть розкрадати бюджет, всі дороги, будинки , дахи, дитячі майданчики будуть відремонтовані. Така можливість є як у бюджету Київської області, так і в бюджетах більшості міст і сіл Київщини. Потрібна лише одна умова – перестати красти.
Але ж усі посадовці в один голос твердять, що коштів у бюджетах ні на що не вистачає…
ЄВГЕН ЖОВТЯК: А я й кажу, щоб коштів вистачало, треба перестати красти. А оскільки сьогоднішня влада є владою клептоманів, вони не зможуть перестати красти (ред.: клептоманія – психічне захворювання. Хворі на клептоманію отримують задоволення від заволодіння чужим майном. Для клептоманів важлива не кількість “здобутого” чужого майна, а те, щоб цей процес “здобування” не переривався).
Кошти ж насправді у буквальному сенсі лежать під ногами. Як приклад наведу те, що робилося мною як головою Київської обласної державної адміністрації, для наповнення обласного бюджету у 2005 – 2006 роках. Саме ці заходи призвели до того, що Київська область, яка за підсумками 2004 року була на 9 місці серед областей України за показниками соціально-економічного розвитку, у березні 2006 року вже була на 1 місці (за 14 місяців моєї роботи на посаді голови Київської обласної державної адміністрації!). Нагадаю, що за 4 роки після мого звільнення область скотилася на 22 місце!
За рахунок чого нам вдалося за рік так кардинально змінити ситуацію, що область із “середнячків” перемістилася на перше місце? Насамперед, ми проаналізували витрати, і з’ясували, що товари, роботи, послуги за бюджетні гроші закуповувались за суттєво завищеними цінами. Якщо за ті ж гроші закупити для лікарень більше ліків і проконтролювати, щоб вони потрапили до хворих, це не може не вплинути на показники охорони здоров’я, за якими Кабмін порівнює області.
Є дуже багато способів, як збільшити доходи міського, районного чи обласного бюджету. Деякі з них потребують значних зусиль і часу. А деякі лише однієї умови – щоб депутатська більшість рад, мери і голови державних адміністрацій не були клептоманами. Сьогодні у комунальній чи державній власності практично не залишилося землі. Особливо у районах і містах, що межують з Києвом. На багатьох ділянках уже зведені супермаркети, розважальні комплекси, склади і навіть виробничі підприємства. Але якщо ви поцікавитесь, чи отримали ці підприємства землю напряму від держави або міської (сільської) ради, то у більшості випадків з’ясується, що між владою і бізнесом був посередник. Як правило, земля виділялася не тим, хто мав гроші і бажання щось збудувати, а ”фірмі”, що зареєстрована на підставних осіб ( студентів, що за сто гривень дали ”покористуватися” своїм паспортом, бомжів, а то й померлих осіб). Коли я кажу про продаж з аукціонів землі, я маю на увазі землю під будівництво. Земля сільгоспризначення – тема іншої дискусії. Ввесь реальний бізнес, якому земля потрібна була для будівництва, влада поставила в умови, коли ні отримати у користування, ні придбати у власність від держави чи територіальної громади землю неможливо. Зате можна купити підставну фірму із землею! За ринковою ціною! То чому влада не хоче за цією ж ціною продавати з аукціонів землю справжнім підприємствам? А гроші спрямовувати до бюджету. І будувати дороги, тротуари, соціальне житло, реально забезпечувати безоплатну охорону здоров’я, освіту. Єдине пояснення цього явища – у владі на всіх рівнях і місцевому самоврядуванні бал правлять корупціонери. Адже Земельний Кодекс передбачає два способи переходу землі із державної (комунальної) власності у приватну – або продаж через земельний аукціон земельної ділянки з конкретним цільовим призначенням (будівництво заводу, супермаркету, аквапарку і т.п.), що визначене Генеральним планом розвитку міста, району, області, тому, хто заплатить до відповідного бюджету найвищу ціну , або виділення в довгострокову оренду з подальшим викупом за смішною ”оціночною” вартістю. Сьогоднішнім мерам, головам адміністрацій і депутатським більшостям до вподоби другий спосіб. Єдиний в Україні земельний аукціон, що коли-небудь був проведений районною чи обласною адміністрацією був проведений у грудні 2005 року, коли я очолював Київську ОДА. Ми готували до аукціонів землю, що була незаконно виділена попередньою адміністрацією, і поверталася нами у державну власність. Загалом це було понад 12 тисяч гектарів землі. Ринкова вартість цієї землі на той час перевищувала 20 мільярдів доларів. Сума більша, ніж позичила у Міжнародного Валютного Фонду у минулому році Ю. Тимошенко та домовився позичити у цьому році В. Янукович. Різниця в тому, що позики МВФ доведеться повертати з відсотками, а ці гроші лежали ”під ногами”.
Але вони “пролежали” недовго – сьогодні область залишилася практично без землі. Так ”попрацювали” БЮТівська більшість облради та губернатор В. Ульянченко. Наслідок їхньої роботи – 22 місце області і відсутність перспективи для розвитку. Якби ж ця земля (12 тисяч гектарів!) була виставлена на аукціони, а не віддана ”потрібним людям” ”за так”, область могла за ці гроші збудувати не лише нову кільцеву дорогу, але й здійснити всі життєво необхідні будівництва, такі, як кардіохірургічний центр, через відсутність якого в області помирають люди, яких можна було б не лише врятувати, але й повернути до активного життя. Я навів приклад лише із землею, щодо якої рішення продати чи ”віддати безкоштовно” залежало від губернатора і БЮТівської більшості в облраді. А тисячі гектарів, що віддані ”за красиві очі” БЮТівськими більшостями райрад та головами райдержадміністрацій! А сотні гектарів, що пішли ”наліво” в таких містах, як Ірпінь, Васильків та більшості міст і сіл, що розташовані поблизу столиці! Внаслідок того, що замість проведення земельних аукціонів землю роздавали безкоштовно, місцеві бюджети розвитку Київщини в сумі втратили близько трильйона гривень (сто мільярдів євро). Якби ці гроші надійшли до бюджетів і були з розумом витрачені, ми б не впізнали своєї області, наших міст і сіл! А так ці гроші потрапили до кишень і на закордонні рахунки мародерів, що пройшли до влади у списках ”білих і пухнастих”.
За матеріалами - персонального сайту Жовтяка Євгена Дмитровича.
Підписатися на:
Дописи (Atom)